• БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МОЛОЧНИЙ КОМБІНАТ.

    21-08-2017

    ЯК ЗБЕРЕГТИ МАЙНО БОРЖНИКА ПІД ЧАС ПРОЦЕДУРИ БАНКРОТСТВА (ЛІКВІДАЦІЇ)??? ЩО РОБИТИ, ЯКЩО КРЕДИТОР НЕ ДАЄ ЗГОДИ НА ПЕРЕДАЧУ ЗАСТАВНОГО МАЙНА ДЛЯ ЗБЕРІГАННЯ?

    Донедавна, позиція судів щодо укладання угод (договорів) з передачі майна банкрута у володіння, користування та зберігання іншій особі, укладена під час процедури банкрутства була негативною, зокрема колегії суддів судової палати у господарських справах Верховного Суду України в Постанові від 12 вересня 2006 р., зазначила, – «Угода з передачі майна банкрута у володіння та користування іншій особі, укладена з порушенням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо наслідків визнання боржника банкрутом і регламентованих ним повноважень ліквідатора, є недійсною»…

    Але, як тоді зберегти майно банкрута під час процедури банкрутства, ліквідації ???

    Юристи ТОВ «ЮФ «Горецький і Партнери» знають вихід із наведеної ситуації!!!

    27 червня 2017 року за участю представників судового процесу – юристів ТОВ «ЮФ «Горецький і Партнери» Вищим господарським судом України підтримано правову позицію юристів ТОВ «ЮФ «Горецький і Партнери», де представники Боржника відстояли збереження майна діючого заводу, не допустивши «ЗАГИБЕЛЬ» Товариства.

    Власне, з метою збереження майна банкрута у належному (робочому) стані, недопущення зменшення його вартості та економічної привабливості, комітетом кредиторів було прийнято рішення про передачу майна, яке перебувало в заставі у Банку, на відповідальне зберігання третій особі, шляхом укладання відповідного договору.

    Не погодившись, із таким рішенням Банк, як заставний кредитор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору відповідального зберігання (підтримання) у належному (робочому) стані майна боржника відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.

    Свою правову позицію Банк обґрунтовував невідповідністю Договору відповідального зберігання майна положенням ч. 2 ст. 586, ч. 2 ст. 829 ЦК України, оскільки укладений без згоди заставодержателя та з конкурсним кредитором боржника.
    Так відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

    Тобто положення даної статті Закону регламентує обов’язок Заставодавця погоджувати із Заставодержателем відчуження або передання в користування майна третій особі, яке перебуває в заставі Заставодержателя.

    Але, як бути, якщо заставний кредитор, заперечує проти укладання такого договору, натомість не надає альтернативних пропозицій щодо збереження майна Боржника, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру, та який не має можливості утримувати майно, яке знаходиться в заставі. ЗА ТАКИХ ОБСТАВИН ВИНИКАЄ ПИТАННЯ – ХТО ПОНЕСЕ ВІДПОВІДАЛЬНСТЬ У ВИПАДКУ «ЗАГИБЕЛІ» ЗАВОДУ – БАНК, ДЕРЖАВА чи може ЛІКВІДАТОР БОРЖНИКА???
    У даній справі, відхиляючи касаційну скаргу Банку (заставодержателя), Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, зокрема і положень ч. 2 ст. 586 ЦК України.

    СУД касаційної інстанції зазначив «…З договорів не вбачається, що вони впливають на правовідносини, що є предметом даного спору та слугують підставою для задоволення позову про визнання недійсним договору відповідального зберігання (підтримання) у належному (робочому) стані майна боржника, саме як договору зберігання майна банкрута у справі про банкрутство, правовідносини у якій регулюються та прямо передбачені спеціальними норми Закону про банкрутство, з введенням іншого правового режиму правовідносин між господарюючими суб’єктами у справі про банкрутство зі зняттям, зокрема, обмежень щодо розпорядження майном такого боржника як наслідок визнання боржника банкрутом з метою збереження майна боржника та недопущення погіршення стану предмету забезпечення.…».

    Крім того, Судом зазначено, що метою укладення такого договору є зберігання (підтримання) у належному (робочому) стані майна боржника, це свідчить про забезпечення насамперед прав Банку, який є заставним кредитором, оскільки договір направлений на збереження майна, що є предметом забезпечення вимог Банку та недопущення погіршення стану предмету забезпечення (заставного майна).
    ПІДСУМОВУЮЧИ ВИСНОВКИ ДО ЯКИХ ДІЙШО СУД КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ПОТРІБНО ЗАЗНАЧИТИ НАСТУПНЕ.
    Укладення, під час ліквідаційної процедури, арбітражним керуючим із третьою особою договорів відповідального зберігання майна, не суперечить нормам чинного законодавства та регламентується положеннями спеціального Закону (Закон України «про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
    Верховний Суд України, ухвалою від 3 серпня 2017 року відмовив Банку у допуску даної справи до провадження Верховного Суду України за відсутності підстав для перегляду рішення Вищого господарського суду України.
    Керуючий партнер ЮФ «Горецький и Партнери», Адвокат КОКАУ Горецький Олег Васильович, юристи ЮФ «Горецький и Партнери» Горецька Мар’яна Василівна, Святюк Святослав Павлович.

    Посилання на Постанову Вищого господарського суду України http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67634436.